Афганістан…
Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.
Шануймо батьків наших рідних. Пониклих
В журбі за синочком, що смерть там знайшов…
Геройськи загинув! У вічність пішов!…
27 грудня 1979 року були введені радянські десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, Для тисячі радянських солдатів, їхніх батьків, матерів, братів та сестер розпочалася жорстока, кривава війна, яку офіційно називали всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 довгих років і забирала тисячі молодих життів.Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні.3360 не повернулися. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.15 лютого 1989 року для багатьох людей стало днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, і не почули: «Мамо, я живий…».
Саме цього дня вчителі СШ № 96 імені О.К. Антонова, провели бесіди до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав «Афганістан – наша пам’ять» для того аби увіковічнити пам’ять воїнів. Бої завершуються, а історія вічна. Пішла в історію й афганська війна. Але в пам’яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів.
Афганських подій ніколи і нікому не викреслити з календаря. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи , істина залишається одна – незмінно житиме пам’ять про Афганістан.
